Сумська область
Сумська́ о́бласть — область у північно-східній частині України; охоплює частини Середньоруської височини і Придніпровської низовини. Утворена 10 січня 1939 року. Центр — місто Суми.Площа 23,8 тис. км², населення — 1164,6 тис. мешканців, у тому ч. 783 978 (66,7%), міського і 380 641 сільського на 1 жовтня 2010 року (1975 — 1452 000 мешканців, у тому числі 696 тис. міського і 756 000 сільського). Нац. склад за переписом 2001: українців — 88,8%, росіян — 9,4%, інші — 1,8%. 15 міст, 20 смт, 1 721 сіл. населених пунктів; 18 районів, 346 сільрад.
Історія
Заселення території сучасної Сумщини розпочалося приблизно 15 тис. років тому. В V-ІІІ тис. до н. е. територія області була заселена мисливсько-рибальськими племенами. З кінця ІІІ початку І тис. до н. е. на території Сумщини жили землеробсько-скотарські племена. На берегах Сейму, Сули, Ворскли та Псла виявлено більше 70 городищ, поселень та курганних могильників. Починаючи з перших століть до н. е., вся територія сучасної Сумської області входила до складу земель, на яких проживали ранні слов'янські племена. В VII–X ст. всю територію сучасної Сумщини населяло слов'янське плем'я сіверян. Тривалий процес соціально-економічного розвитку східних слов'ян зумовив формування феодальних відносин і утворення однієї з наймогутніших держав свого часу — Київської Русі, про велич і могутність якої Михайло Грушевський писав: «На кінець IX ст. уже багато земель до Києва належало, київським князям дань давало — не тільки українські, а й інші, аж під теперішній Петербург та Москву».До Київської Русі входили і землі сучасної Сумщини. Розташований на кордоні зі степом край, незважаючи на постійні напади кочівників, був порівняно густо заселений. На території області відомо понад 80 давньоруських городищ, поселень, могильників. Крім невеликих поселень, існували й великі міста, про які розповідають давньоруські літописи: Ромни, Вир, В'яхань, Путивль, Попаш, Глухів, Зартий. Територія Сумщини була ареною запеклих міжкнязівських війн, особливо в 40-х роках XII ст. Використовуючи феодальні міжусобиці, половці посилили натиск на руські землі. Сумському краю, його людям, подвигам і славі, помилкам і поразкам присвячено найвидатнішу пам'ятку Київської Русі — «Слово о полку Ігоревім».На початку 20-х років XIII ст. зі сходу насунули монголо-татарські орди. Велич і могутність змінилася занепадом і пригнобленням. В 50-60-х роках XIV ст. край входив до складу Великого князівства Литовського, Річі Посполитої. В роки Визвольної війни і до смерті гетьмана Хмельницького існувала українська держава, до складу якої входила і територія Сумщини, а саме: Глухівщина, Конотопщина, Роменщина, Кролевеччина. Пізніше ці землі ввійшли до складуГетьманської України, а південно-східна частина належала Слобожанщині. Великими містами були Глухів, Кролевець, Конотоп, Ромни, Путивль, Суми.Землями Сумщини проходило військо гетьмана Івана Виговського. Саме тут, під Конотопом, відбулась знаменитаКонотопська битва, в якій українська армія перемогла російську. В 1708–1709 рр. населення Сумщини опинилось в центрі боротьби гетьмана Мазепи з російським царем Петром I. Трагедія народу полягає в тому, що частина громадян підтримала гетьмана, інші — царя, а це призвело до численних репресій, жертв, страт. Саме в Лебединi були страчені прибічники гетьмана Мазепи, в Сумах проголошено маніфест із засудженням Мазепи. Після руйнування гетьманської столиці Батурина столицею Гетьманської України став Глухів.Після скасування Катериною II в 1764 р. гетьманської влади на Лівобережжі та в 1765 р. полкового устрою і самоврядування в Слобідській Україні на Сумщину було поширено адміністративно-територіальний поділ Російської імперії, а потім, за винятком короткого періоду з 1917 р. до початку 1919 р., коли знову відродилась українська державність, — тоталітарної радянської соціалістичної держави.З другої чверті XIX ст. широкого розвитку набуло цукроваріння. Сумський повіт по кількості розташованих на його території заводів займав друге місце в Україні, а Суми називали цукровою столицею. В створеному в 1897 році цукровому синдикаті провідна роль належала цукрозаводчикам Сумщини — Харитоненку i Терещенку.Сумська область створена згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР 10 січня 1939. До її складу ввійшли 12 районів Харківської області (Білопільський, Великописарівський, Грунський, Краснопільський, Лебединський, Миропільський, Охтирський, Сумський, Тростянецький, Улянівський, Хотінський, Штепівський), 17 районів Чернігівської області (Буринський, Глинський, Глухівський, Дубов'язівський, Конотопський, Кролевецький, Недригайлівський, Путивльський, Роменський, Середино-Будський, Смелівський, Талалаївський, Хильчицький, Червоний, Шалигинський, Шосткинський, Ямпільський) та 2 райони Полтавської області (Липоводолинський, Синівський).
Історична довідка про м. Суми
 |
| Герб Сумської області |
Заснування міста Суми пов’язано з подіями визвольної війни 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького, коли 1651 українські козаки зазнали поразки під Берестечком. Наслідком цього стало посилення експлуатації і національного гніту українського народу польськими магнатами. Засновником Сум вважається полковник Герасим Кондратьєв, який в 1655 році прийшов сюди, на територію Російської держави, з групою козаків-переселенців з містечка Ставище Білоцерківського полку.26 квітня 1655 вони відправили чолобитну цареві Олексію Михайловичу з проханням заснувати місто на його нинішньому місці. Москва дозволила козакам тут влаштуватися і впродовж 1656-1658 років під керівництвом російського воєводи К.Ю.Арсеньева будувалася фортеця. Свою назву місто отримало від річок Сума і Сумка, які омивали його з двох сторін. Проте до наших днів дійшла легенда, що на місці, де стоять Суми, в дубовому лісі були знайдені три мисливські сумки повних золота, немов Знак Благословення для заснування міста — ця версія знайшла відображення в гербі міста. Сумська фортеця була однією з найбільших і найбільш укріплених фортець Слобожанщини. У 1658 році Суми стали центром Слобідського козацького полку, створеного з українського козацтва та очолюваного Г.Кондратьевим, який захищав південні кордони Російської імперії від нападу кримських татар. В адміністративному відношенні місто підпорядковувався бєлгородському воєводі, органом самоврядування була ратуша. Згідно перепису, в 1660 році в місті проживало 2740 осіб, з яких 1642 козака, 1060 міщан і 38 селян.У 1732 році місто Суми став адміністративним центром Слобідської України з населенням 7700 жителів, в 1743-65-ті роки — центр Сумського слобідського козацького полку, а в 1765 році — місто стало центром Сумської провінції. До 1914 року місто Суми став самим упорядкованим повітовим містом у Харківській губернії з інтенсивною діловим життям, зводилися кам’яні будинки, з’явилися бруковані вулиці, які висвітлювалися електричними і гасовими ліхтарями, з’явився водопровід, телефон. Працювало 38 фабрик і заводів, з’явилися великі магазини, банки, лікарні, діяли 2 театри і кілька сінематографів, навчальні заклади, громадські парки. З містом Суми пов’язана доля багатьох видатних людей — письменників, композиторів, художників, діячів науки. Суми неодноразово відвідував український філософ і поет Г.Сковорода, Т. Шевченко. Буремні події ХХ століття не обминули й місто над Пслом. Доленосні події – революція 1905-1907 рр., Перша світова війна, події жовтня 1917 р. та громадянська війна – відлунювали у провінційних Сумах. Стабілізація життя розпочалася лише в 1920-х роках. У 1923-1924 рр. запрацювали металообробні та машинобудівні заводи. Новий період в історії міста почався з утворення у 1939 р. Сумської області. Місто стало обласним центром – центром культурно-мистецького та економічного життя цілого регіону України.Під час Великої Вітчизняної війни в окупованому фашистами місті діяла підпільна організація "Прапор" на чолі з Д. Косаренком. Суми були визволені 2 вересня 1943 р. частинами 167-ої, 232-ої та 340-ої стрілецьких дивізій 50-го стрілецького корпусу Червоної Армії, у зв’язку з цим їм було надано почесне найменування Сумсько-Київських. Якщо друга половина 1940-х – 1950-ті роки в історії Сум, як і всієї країни, були роками відбудови, то 1970-ті стали роками перетворення міста на потужний промисловий і культурний центр. Місто зростало й оновлювалося. Його архітектурне обличчя вирізнялося оригінальністю з-поміж інших обласних центрів України. Здобуття Україною Незалежності позначилося на всіх сферах життя Сум. На межі тисячоліть сумчани згадали про велику історичну спадщину міста. У 1997 р. відновлено зруйнований у 1918 р. пам’ятник І. Харитоненку роботи видатного російського скульптора О. Опекушина. Протягом останніх п’яти років здійснюється робота по реставрації центральної частини Сум. Прикрашається місто й новобудовами, серед яких найвизначнішими є стадіон "Ювілейний" та легкоатлетичний манеж, що відповідають усім світовим стандартам. Тож недарма звуть Суми перлиною Слобожанського краю.
Загальна інформація
Адміністративний центр області — місто Суми.
У складі області:
- районів — 18;
- районів у містах — 2;
- населених пунктів — 1493, в тому числі:
- міського типу — 35, в тому числі:
- міст — 15, в тому числі:
- міст обласного значення — 7;
- міст районного значення — 8;
- селищ міського типу — 20;
- сільського типу — 1458, в тому числі:
- сіл — 1403;
- селищ — 55.
- районних рад — 18;
- міських рад — 15;
- селищних рад — 20;
- сільських рад — 384.
У системі місцевого самоврядування:
Міста районного значення
Відомі люди, уроженці Сумської області
- Адамцевич Євген Олександрович (1 січня 1904, Солониця (тепер Лубенський район, Полтавська область) — 19 листопада 1972, Бахчисарай) — сліпийбандурист, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень, автор «Запорозького маршу».
- Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (справжнє прізвище: Давидов; 5 серпня 1899, Засулля — 8 травня 1984, Київ) — український письменник,перекладач.
- Багряний Іван Павлович (1906, Охтирка — 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.
- Березовський Максим Созонтович (1745–1777) — український композитор, диригент, співак.
- Білинник Петро Сергійович (14 жовтня 1906, Охтирка — 14 жовтня 1998, Київ) — український радянський оперний і камерний співак (ліричний тенор).
- Бортнянський Дмитро Степанович (1751–1825) — український композитор, співак і диригент.
- Гусєв Олег Анатолійович (нар.1983) — український футболіст, гравець збірної України з футболу.
- Довгий Іван Григорович (1889 — 1937) — член Української Центральної Ради.
- Заболотний Іван Петрович (нар. 1949) — український хоровий диригент, Заслужений діяч мистецтв України, професор.
- Зубрилова (Огурцова) Олена Миколаївна (25 лютого 1973, Шостка) — українська та білоруська біатлоністка.
- Йоффе Абрам Федорович (29 жовтня 1880, Ромни — 14 жовтня 1960, Ленінград) — російський і радянський фізик, знаний як «батько радянської фізики», академік (1920), віце-президент АН СРСР (1926–1929; 1942–1945).
- Коломієць Олександр Павлович (1885 — 1938) — член Української Центральної Ради.
- Куц Володимир Петрович (1927, Олексине — 1975, Москва) — радянський легкоатлет-стаєр 1950-х років, дворазовий олімпійський чемпіон 1956 року у бігу на 5 та 10 км, заслужений майстер спорту СРСР (1954).
- Мірний Іван Іванович (* 30 серпня 1872, Самотоївка — † 17 березня 1937, Прага) — український громадсько-політичний і державний діяч, член делегаціїУНР на Паризькій мирній конференції.
- Мірошниченко Ігор Михайлович (1976; Лебедин) — український спортивний журналіст та політик, телеведучий, член ВО «Свобода».
- Мовчан Єгор Хомич ((1 травня) 1898, с. Велика Писарівка, тепер смт Сумської області — †22 листопада 1968, Київ) — український кобзар.
- Михайличенко Олег Володимирович (нар. 1952) — український педагог, доктор педагогічних наук, професор.
- Розумовський Андрій Кирилович (1752–1836) — граф, пізніше князь, дипломат.
- Сулизь Панас Харитонович («Батуринець») (1890–1944) — член Української Центральної Ради.
- Тимошенко Степан Прокопович (23 грудня 1878, с.Шпотівка — 29 травня 1972, Вуперталь, ФРН) — вчений у галузі механіки.
- Федорко Василь Омельянович (2 серпня 1892 — 15 травня 1977) — діяч української діаспори.
- Ханенко Варвара Ніколівна (у дівоцтві Терещенко; 1852, Глухів — 1922, Київ) — українська колекціонерка, меценатка.
- Хвильовий Микола (13 грудня 1893, Тростянець — †13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположниківпореволюційної української прози.
- Чечулін Дмитро Миколайович (рос. Дмитрий Николаевич Чечулин, 1901, Шостка — 1981, Москва) — радянський архітектор, головний архітектор Москви (1945–1949).
- Шкловський Йосип Самуїлович (1916, Глухів — 1985, Москва) — видатний радянський астрофізик, член-кореспондент АН СРСР.
- Щоголев Яків Іванович (5 листопада 1824, Охтирка — 8 червня 1898) — український поет, представник українського романтизму.
- Ющенко Віктор Андрійович (нар. 1954) — український політик, 3-й Президент України.
- Яременко Василь Сергійович (1895, Рогинці — 1976) — український актор.
- Ярославський Петро Антонович (1750, Охтирка — після 1810) — перший харківський професійний архітектор.
Харківська область
Ха́рківська о́бласть — область у Слобідській Україні в межах Придніпровської низовини іСередньоруської височини.
Область розташована на сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Дніпропетровською,Полтавською, Сумською областями України та з Білгородською областю Росії.Область розташована на сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Дніпропетровською,Полтавською, Сумською областями України та з Білгородською областю Росії.Область розташована на сході України. Вона межує з Луганською, Донецькою, Дніпропетровською,Полтавською, Сумською областями України та з Білгородською областю Росії.Площа — 31,4 тис. км²
- Населення — 2 760 948 осіб, в тому числі міського 2 208 029 осіб і сільського 552 919 осіб.
- Густота населення — вище середньої по країні, 96,2 особи на км².
Історія
 |
| ГербХарківської області |
В області багато слідів поселень людей за останні 10000 років, наприклад, у Богодухівському, Борівському, Валківському, Коломацькому, Краснокутському,Ізюмському районах. Зустрічаються сліди скіфів, хозарів (салтівська культура), сарматів і печенігів (навіть є населений пункт з такою назвою — Печеніги). З історією слов'ян та Київської Русі пов'язують матеріали розкопок на Удах поблизу Харкова. У 1111 році у районі Ізюму київський князь Володимир Мономахвоював з половцями. Через 70 років князь Ігор зупиняється у районі гори Кременець в Ізюмі, де тоді був умовний кордон Київської Русі. Ця подія відбита епізодом у літописі «Слово о полку Ігореві» («О, Русская земле, ти уже за спиною…»). Татаро-монголи, що зруйнували ці землі у середині XIII сторіччя, довгий час не дозволяли орати «Дике поле». У 1596 році південніше Ізюму була заснована перша російська фортеця — Цареборисів. Зберігся меморіальний камінь масою у кілька тонн, який позначив закладення фортеці у 1596–1612 роках. Освоєння у другій половині XVII сторіччя району, що дістав назву «Слобідська Україна», представлене назвами багатьох населених пунктів: Балаклія, Васищеве, Ізюм, Куп'янськ, Чугуїв та десятками інших. Після 1654року сюди переселялись з Західної та Північної України цілими селами, іноді навіть давали старі назви новим поселенням (Вільшана, Золочів та ін.). Склався оригінальний адміністративний устрій — поділ на полки (Харківський, Ізюмський та ін.). Поблизу від оборонних споруд росли села і міста. На заході області у1708–1709 роках пройшли військові дії шведських і російських військ, що передували Полтавській битві. У першій половині XVIII сторіччя були споруджені на півдні області у районі Балаклії, Лозової, Первомайського потужні земельні укріплення — Українська оборонна лінія. Залишки фортець і валів цієї лінії збереглись у Краснограді та інших місцях.Численні храми у селах і містах стали чудовими архітектурними прикрасами області.
В області є місця, пам'ятники, музеї, пов'язані з подіями, справами та подвигами династій та окремих осіб, таких як: Данилевські, Донець-Захаржевські,Каразіни, Харитоненки, Шидловські, Л.Кеніг, П.Мартинович, І.Первомайський, І.Рєпін, Г.Сковорода, К.Треньов, Г.Хоперська, А.Щусев, О.Ярош та ін.Багато більшовицьких пам'ятників, присвячених подіям радянсько-української війни і німецько-радянської війни (меморіальні комплекси «Висота маршала Конєва», «Дробицький яр», кургани Слави, братські могили, меморіал у селі Соколове та ін.).
Загальна інформація
Адміністративний центр області — місто Харків.У складі області:
- районів — 25;
- районів у містах — 9;
- населених пунктів — 1755, в тому числі:
- міського типу — 68, в тому числі:
- міст — 17, в тому числі:
- міст обласного значення — 7;
- міст районного значення — 10;
- селищ міського типу — 61;
- сільського типу — 1677, в тому числі:
- сіл — 1538;
- селищ — 139.
У системі місцевого самоврядування:
- районних рад — 27;
- міських рад — 17;
- селищних рад — 60;
- сільських рад — 381.
Райони
Міста обласного значення
Міста районного значення
Райони у містах
№ | Район | Входження |
|---|---|---|
1 | Дзержинський | м. Харків |
2 | Жовтневий | м. Харків |
3 | Київський | м. Харків |
4 | Комінтернівський | м. Харків |
5 | Холодногірський | м. Харків |
6 | Московський | м. Харків |
7 | Індустріальний | м. Харків |
8 | Фрунзенський | м. Харків |
9 | Червонозаводський |
м. Харків
|
Немає коментарів:
Дописати коментар